Булінг

Булінг в ЗДО — міф чи реальність
Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.
Проблеми жорстокого поводження в дитячому середовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад. У дитячому садку при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.
Хто провокує булінг в дитсадку
 Булінг серед дітей дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:
Педагог або помічник вихователя:
•    зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;
•    ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;
•    глузує із зовнішнього вигляду дитини;
•    образливо висловлюється про дитину чи її батьків;
•    проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.
Батьки або члени сім’ї:
•    б'ють та ображають дитину вдома;
•    принижують дитину у присутності інших дітей;
•    проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
•    ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).
Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.
Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО
Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:
Вдома:
•    не хоче одягатися вранці;
•    шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
•    просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
•    плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі;
•    грає наодинці.
В дитячому садку:
•    не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;
•    усамітнюється при будь-якій нагоді;
•    часто губить свої іграшки або речі;
•    бруднить чи псує одяг;
•    грає поламаними іграшками;
•    відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;
•    не має друзів у групі.
 Що робити батькам
•    У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
•    Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
•    Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
•    Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
•    Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ДНЗ тощо).
•    Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.
•    Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.
•    Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.
•    Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.
•    Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
•    Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
•    Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
 
Пам'ятайте: дитина, що стала  учасником цькування (нападник, спостерігач або жертва), яку б позицію вона  не дотримувалась  при цьому, потребує серйозної роботи з дитячим психологом.